TRIPANDТРЁП

Двадцятий вік
Українське художнє мистецтво

Ігор Роп'яник
Вервиця з хліба

Ігор Остапович Роп’яник народився 25 жовтня 1957 року, все що було до того викреслено з нашої оповіді. Бо в каламутях пройдешнього можна побачити юну дівчину... як слідчий НКВД з люттю замахується нагаєм, як затискає їй пальці шухлядою... мати художника - Галина Ільба - була зв’язківцем УПА. Але їй пощастило, - її не спіймали. Спіймали Марію-Ольгу, старшу сестру. Шість діб допитів, - без їжі, майже без сну... розкололи, і на таких кололи... 15 років таборів...

Марія-Ольга Ільба. Родина художника Ігоря Роп'яника

Святвечір

У грудні стояла у місті мряка, сіре висіло над містом небо, волглим імлистим памороком заволокло принишклі людські оселі і знітилося місто в облозі низьких хмар. По сходах гриміли чоботи, - чекісти вистежували підпілля - і під цівками автоматів виводили з рідних домівок мешканців... рипіли сходи, стогнали сходи, і шибки спустілих осель ще довго тримали в собі відображення зниклих.


У грудні стояла у місті мряка, в імлистім мороці хиріла, гнила зима, а в січні знічев’я випав на вулиці сніг, - веселий, білий, пухнастий сніг, - прийшло Різдво. Василь Ільба приніс додому ялинку, його жінка приготувала було на кутю пшеницю, - зготувати не встигла... в дім вломилися енкаведісти. 6 січня 1945 року - в Святвечір! - до родини «посібників буржуазних націоналістів» прийшли чекісти. Півгодини на збори, ешелони, що прямують на північ, стукіт коліс, вистуджені вагони: страх, розпач, лють...

- Христос народився!

- Славімо його!

Колядники. Художник Ігор Роп'яник

Остап і Галина

Нагородив Господь бог Остапа Роп'яника голосом, педагог Любинецький і сам Йоха Дометій подбали про цей неабиякий діамант, і чарував, і тішив вибагливу галицьку публіку бас - баритон зірки, і не скупилася публіка на бурхливі овації, бо таки вартий був оплесків сей натхненний вокал.


З юних років виблискував пан Роп'яник у складі Гуцульського ансамблю пісні і танцю; у цьому ж уславленому колективі гопцювала на сцені й шістнадцятирічна Галина Ільба, швидкооке веселе дівча. Любов несповідима... Якимось неясним чином з-поміж струнких та гнучких професіоналок запримітив Остап колежанку та й закохався у неї, закохався по-справжньому, закохався на все життя. Галина відповіла взаємністю і, мабуть, не забарилося би бучне та шумливе весілля, але в місті вже панувала імла: й двох місяців не минуло з миті, коли молодяти зочили один в одному долю... до родини Ільби прийшли: півгодини на збори, ешелони на північ, тайга.

* * * * *

Батьки вмерли майже відразу, племінників (одинадцяти та тринадцяти років) забрали у дитячий будинок, Галина Ільба залишилася одна. Ну, як одна... У спецпоселенні майже увесь контингент українці, трималися разом, купою, - інакше в тайзі не вижити.

Чи не рік тендітне дівча валило ліс нарівні з чоловіками, а потім... Може, хто з більш досвідчених земляків підказав, може серце виплекало надію, - Галина записується у школу. Мов, встигла скінчити лиш восьмирічку і хочеться здобути повну середню освіту... словом, опинилася у Сиктивкарі. Але не підручники були на меті. Довідавшись куди саме запроторили небожів (як виявилося, дитбудинок знаходився ледь не у чорта на рогах, за тутошніми поняттями - поруч), цілу ніч їхала вантажівкою туди, викрала дітей, звідти знову вантажівкою назад, наступного дня пароплавом по річці Вичегді до Котласа, з Котласа потягом до Москви, з Москви - до Станіслава...


Одного дня перед Остапом Роп'яником повстала постать з минулого, ворог народу, офіційно таврований "ворогом", привид із жаского потойбіччя... Мить, що вирішує подальшу долю людини... хіба ж він не розумів катастрофічності наслідків? Остап зробив крок назустріч.

Вервиця з хліба

нуль розділових знаків між нами —

ми завше пишемось разом

Мати Галина та сестра Оксана. Родина художника Ігоря Роп'яника

О! з яким самовідданим задоволенням гуляв би Гуцульский ансамбль пісні і танцю на весіллі свого соліста, як несамовито волав би хор, як завзято гопцювали б дівчата, - стрункі та гнучкі професіоналки... І шаленіла б весна, і чистим незаплямленим білопінням вкрились би радісно сливи... Але від фараона втекти не можливо... Галину арештували. Довгий час маринували у станіславській буцигарні... Репресивна машина не поспішала. Куди спішити? Вони тут назавжди.


У в'язниці Галина народила дочку. Доньку ворога.


Якого майбутнього мати бажає своїй дитині? З найдорожчого у темниці, з хліба, Галина зліпила вервицю: "Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє...", - чи чув хтось, крім тюремника, ту молитву? А втім тюремники не чують молитв.

Для оунівських недобитків у радянської влади немає жодного жалю: ешелони на північ, тайга... А от до Остапа у Совітів претензій поки що не було: вільний допоки, співай. Але: "нуль розділових знаків між нами — ми завше пишемось разом" - чоловік поїхав за донькою і дружиною... на Батьківщину родина Роп'яників повернулася у 1956 році... за рік народився Ігор.

Родина художника Ігоря Роп'яника

* * * * *

На Великдень стукає у вікна весна, і відчиняються вікна, і гуляє у хаті вітер, панує у хаті свіжість, і радісно на душі.

Люди надягають святкові шати і неспішно прямують до церкви, і линуть, лунають понад землею веселі дзвони, і шириться з вуст в уста звістка: «Христос воскрес!».


Блукаючи манівцями, можна вийти з єгипетської неволі, - з обіймів зла вирватися не можливо, ми навіки його раби. Аж ось сталося раптом чудо і, мов нестерпний тягар з серця людини впав: «Ви чули? Чули? Той, кого розіп’яли, жив; смерті більше нема; наші гріхи спокуто…», - і весело, радісно гудуть над землею дзвони, усі святкують, цілуються... стукає у вікна весна!

сюди

Українське мистецтво: тицькай сюди та читай ще декілька текстів


.