Викладач
Біографія художника Пимоненко
Надежды юношу питают...
Помор мав таки рацію, - тільки юність живе надіями, людина доросла важкою працею заробляє на повсякденний шматок хліба, та й то, якщо пощастить. Повернувшись на Батьківщину, Пимоненко влаштувався у Рисувальну школу Мурашка; добросердя і кебета директора дозволили недонавченому студенту обійняти посаду старшого викладача. З жаром юності поринув Микола Корнилович у педагогічну буденність: втовкмачування азів, розжовування елементарщини складає клопіт його життя. Серед пимоненківських учнів ми бачимо Олександра Мурашка, Фотія Красицького, Сергія Костенко, Григорія Дядченко та цілу купу інших персон, чиї прізвища нам мало, що кажуть, хоча повинні, і, напевно, казали би, якби б ми не гаяли час, а трохи більше цікавилися мистецтвом, - як от, наприклад, Лариса Косач.
Так, так, саме під приводом Пимоненка ця тринадцятирічна дівчинка, що трохи згодом стане відрадою Батьківщини, славетною Лесею Українкою, засвоювала малярські премудрощі, - як трохи раніше вчилася вишивати, або майстерно музикувати, або володіти іноземними мовами, або... і хоч художником вона не стала, з цього ми робимо єдиний можливий висновок: педагог Пимоненко був класний, через коліна хист підліткам не ламав, пестив зелені паростки, а ким вже людина стане, то таке... у кожного свій шлях на вітчизняні купюри.
* * * * *
Ось і маємо:
У Київській рисувальній школі навчалися неймовірно обдаровані особистості, зібрався сильний колектив педагогів, атмосфера у закладі панувала демократична, вільна і творча, але все це не мало жодного практичного зиску: без офіційного папірця ти ж в імперії навіть вчителем у гімназію не влаштуєшся... Тож на зламі століть деякими гарячими головами оволоділа думка, що досить аматорства, і група ентузіастів, з Пимоненком у тому числі, добилася створення відповідної інституції. Микола Мурашко засів писати "Спогади старого вчителя", а викладацька юрба дружньо перекочувала до Київського художнього училища.
Але все це далека будучність.
А що ж сьогодні відбувається у житті Пимоненка? Як що? У будні - рутина, визначена шкільним розкладом. У вільну хвилину - радість творіння: мальовничі краєвиди Малютянки, хатки, садочки, пишнобарвні дівчата, українське життя - буття.
У Петербурзі добре розумілися на красі українських дівчат. Ото глянуть на полотно і думають: "Чого це Микола Корнилович досі стирчить на академічних виставках? Пора вже йому ставати до справжнього діла". Справжні діла на той час були тільки у пересувників, - там билося серце мистецтва, там його оголений нерв. Отож у січні 1893 року за особистою протекцією свого земляка, корифея живопису, академіка і професора Санкт-Петербурзької академії Іллі Юхимовича Рєпіна наш герой став експонентом пересувної виставки, і з тих пір сумлінно постачав український колорит до цього процвітаючого художнього підприємства, за що і отримав невдовзі статус його дійсного члена.
При оформленні сторінки використані репродукції картин художника Пимоненка: "Свати", "Побачення", "Не жартуй" та "Великодня утреня".