TRIPANDТРЁП

Сучасники
Новітнє українське мистецтво

Пейзажі
Художник Юрій Клапоух

Можна вічно дивитися як тече вода, як горить вогонь, як… в усякому разі так сказано. Але отже ж халепа, той, хто це ляпнув, забув попередити, що вік людини обмежено: у вас просто немає в запасі вічності, - ну ще п’ятдесят рочків, ну шістдесят… Тож годі гаяти час, панове! Допоки біди не сталося, мерщій до нашої галереї милуватися пейзажами Батьківщини. Ми відібрали для вас чи не найкраще. Тихі заводі Сіверського Донця, затінені вербним широкогіллям, і дзюркотливі струмки, що весело скочуть по карпатським положистим схилам. І кримські улюблені змалку види... он, - бачте? - буркоче і хлюпотить море, і б’ється, і б'ється о пінений пінним мереживом камінь. І, звісно, слобожанські пейзажі, володарі мого серця: берези, загрузлі у золоті свого листя, осіннє багаття осик, що тріпотить на вітру вогненними язиками. І зимова стежка, і... а втім, не буду відволікати від розглядання своїм безперервним базіканням, - дивіться і насолоджуйтеся!

Може, після споглядання картин вам стало цікаво хто створив ці неймовірні пейзажі, - тож запитайте, у нас відповідь напоготові. Бо Творець був тільки один, усі інші хіба що відтворювачі. Але ж і відтворювачі заслуговують на нашу пошану, для талановитих та запопадливих копіїстів ми завжди знайдемо декілька добрих слів.

Про художника

Одже, Юрій Олексійович Клапоух… про нього наше оповідання.


Художник Юрій Клапоух

Народився художник 12 березня 1963 року. Сталося це в Умані, невеличкому українському містечку, про яке ми знаємо тільки те, що раз на рік галаслива юрба хасидів перетворює цю глуш на бучний невгомонний мурашник. В інші часи тут пил, позіхання, нудьга, хоча і мусимо визнати: це в нас говорить підстаркуватість. Бо як згадаєш дитинство, гей-гей! хвилинки дома не всидиш. І дарма, що довкола геть не столиця, - на вулицю так і тягне, наче магнітом. Яких тільки занять не вигадували… то м’ячом гамселиш бозна куди, то картоплю печеш у жарі… А то зробиш зі стручка акації пищавку і ходиш, дудиш, аж очі на лоба лізуть… А ви кажете «нудота»… Чи то я кажу?


Так от, про Клапоуха.


У п’ятирічному віці наш герой завіявся десь з однолітками. І де вони ту траншею знайшли? - Юра стрибнув, мов відчайдух, і, звісно, зламав собі ногу. Плач, сльози, травматологія, - ескулапи з байдужими звиклими до усього пиками наклали дитині гіпс. Щоби чадо не нудьгувало, мати купила хлопчику пензлі та фарби. Забавки хлопцю сподобалися, вже й гіпс зняли, а він все малює… Тижні йдуть, Юра малює. Роки йдуть, Юрій малює. Тож настала пора і батькові хвилюватися: як би синове захоплення дурницею не скінчилося, чого доброго ще й художником стане, - довелося серйозно поговорити.

* * * * *

Скільки людей, стільки думок. Тобто з точки зору формальної логіки це значить лиш те, що якщо у вас, припустимо, їх дві, то у когось немає жодної. Мабуть, юнак на той час не був ще обтяжений власними переконаннями, сумлінно Юра дослухався отецької поради і після закінчення школи поступив у Харківське вище військове авіаційне училище.


Літуни, небо… романтика!

А втім курсант Клапоух вчився на інженера, - тож треба ще й клепку у голові мати. Із клепкою у Юрія Олексійовича, як виявилося, усе в порядку: він отримав диплом з відзнакою, влаштувався викладачем в alma-mater, із беззаперечною компетенцією віщав з кафедри про аеродинаміку і динаміку польоту. Однак душа – то ж не мозок, душа не лежала до військових суто утилітарних справ... Але хто і коли дослухався до поклику свого серця, до ремствування і сум'яття душі?

Михайло Сергійович Горбачов

І тут у нашому оповіданні з’являється новий герой, людина з родимою плямою, генеральний секретар ЦК. За декілька років головному комуністу країни вдалося те, що не змогли подужати ні вороги Союзу, ні любі заокеанські друзі: впав радянський колос на глиняних нестійких кінцівках, розсипався, розлетівся на друзки і для кожного мешканця неосяжних просторів відкрилися нові нечувані раніше можливості: для Михайла Сергійовича Горбачова рекламувати піцу, для прудких і шустрих пройдисвітів поцупити шмат незліченних народних багатств, для всіх інших покласти зуби на полицю... вмерти або відродитися, віднайти себе.

Грошей катастрофічно не вистачало; військо скорочувалося; перспективи, кар'єра, налагоджений побут, - усе стрімко йшло шкереберть... прекрасний час, щоб розпочати життя з чистого аркуша, чи не так? І Клапоух його розпочав.

ГАЛЕРЕЯ КЛИКАБЕЛЬНА

сюди
туди

Українське мистецтво: тицькай сюди та читай ще декілька текстів


.