Білі лелеки
Коротка, але яскрава історія, в якій з'являються пелікани
Одже, знайомтесь, герої цієї історії:
Білі лелеки, - ви вже їх добре знаєте.
І пелікани. Вони з'являться трохи пізніше.
Спочатку факти
Лелеки - птахи перелітні; зимують вони в теплих краях, а весною повертаються туди, де народилися, - на Батьківщину, до місць відвічного гніздування.
Першим прибуває самець. Він підшукує для родини гніздечко. Хтозна що у чорногуза на думці, але птах може обрати, як то кажуть, батьківську хату, - старовинне гніздо, що дісталось йому ще з дідів. А може побудувати і зовсім нову оселю, - пригледить десь у заплаві розлогу тополю та й каже собі: "Ось тут!".
Потім з'являється самочка. Зазвичай це торішня обраниця. Але якщо вона десь забарилася, то - вибачайте: перша ліпша особа входить в лелечин дім господинею... таке життя.
Тож, бува, прилітає з півдня минулорічна подружка, сповнена амбітних планів дітонародження, а в хаті якась приблуда...
... і тоді жіночки починають битися...
То є такі бої без правил, що ММА відпочиває.
Переможниця отримує все. А буцолу, мабуть, байдуже з ким із самиць жити, - стоїть і клацає дзьобом: "Радий бачити тебе, кохана"... отакий сім'янин.
Звісно, лелеки по-людські не розмовляють. Вони і взагалі-то птиці не говіркі. Якщо вже треба щось повідомити світу, бузьки клацають дзьобом, продукуючи звук, схожий із віддаленою стріляниною з кулемету, - не самий приємний звук.
Ну в деяких випадках можуть ще пошипіти... але то не мова кохання. Для любові у лелек свої ритуали: закидають назад голову, присідають вниз - вгору, танцюють, - нарешті, спарюються.
Самочка робить кладку: відкладає від одного до семи яєць, - зазвичай чотири - і десь за місяць гей-гей! народжуються діточки.
Лелеки душі не чають в новонароджених лелеченятах; ніколи не залишають іх наодинці; годують тільки м'якою їжею: комахами та черв'ячками, - і тільки згодом, через деякий час, приносять малим щось серйозніше... Бо ж лелека то вам не курка, пшоно їсти не буде. Раціон птаха, окрім жуків, сарани та іншої дрібноти, складають полівки і жаби; інколи - риба. Може бузько і змією поласувати, - спіймає гадючку та й б'є її дзьобом по голові, допоки вона не здохне.
Одже лелеки батьки турботливі; сумлінно і ревно дбають вони про здорове потомство; якщо якесь пташеня хворе та кволе, тато з мамою, не церемонячись, просто викидають його із гнізда.
В результаті цього невтомного піклування за 58 - 64 дні безпорадні пухнасті крихітки перетворюються у майже дорослих птахів: опірюються, вчаться літати, тиняються по болотах.
А там вже і на зимівлю треба, - до побачення рідний край.
* * * * *
Лелеки і пелікани
Казка з мораллю наприкінці
Жила - була сім'я білих лелек. Старші діти вже виросли та покинули родинну оселю, - уже й у самих у них пташенята, жваві верткі голопуцьки. А менші жили з батьками, ще неопірені малюки, небожам своїм жовтороті однолітки.
Мама поралась у господі, тато літав за здобиччю, життя дорослих не рясніє різноманіттям: тільки встигай в роззялені дзьоби жаб та мишей кидати.
От якось голова сім'ї повертається додому із полювання, а жінка йому й каже: "Діти дзвонили. Ладнаються завітати у гості. Ще й онуків намислили до нас на тиждень підкинути... Може, навіть на два".
"От і добре", - зрадів чоловік. - "Давно не бачились".
"Добре то воно добре", - говорить супруга. - "Але ж диви, яке гніздечко у нас маленьке. Нам з тобою іще так сяк, а як зберемося всі до купи, то лишень по головах ходити".
Батько і сам розуміє, негоже пташенятам товктися у тісняві, - малечі потрібен простір. Отож вирішив він домівку розширити. Полетів у найближчий ліс, назбирав гілочок, приладнав - прикріпив одну до одної, - дивиться на свою роботу, не натішиться: як же ж воно файно стало, - і дорослим не треба купчитись, і є де розгулятись малечі.
Але не довго лелека тішився. Бо ненароком прихопив біля згаслого вогнища гілочку, та й не помітив, що з чорного обгорілого її кінця ятрився тліючий жар... Повіяв вітер, роздмухав жар і запалахкотіло гніздо, мов купа сухого хмизу.
Ледь встигли вискочити лелеки із палаючої оселі, - бігають коло полум'я в паніці, машуть розгублено крилами. Але що ж ти з пожежою зробиш? - тільки ще більше вогонь розгоряється.
Аж раптом завили сирени, замиготіли сполохами сині проблескові маячки, то летять на допомогу пожежники, велетні - пелікани. На кожному - захисна каска, під дзьобом - шкіряний мішок повний водою... налетіли злагодженою командою, миттю залили полум'я, врятували погорільцям оселю.
Лелеки радіють, лелеченята щасливі, - слава, слава хоробрим пожежникам!
Мораль:
Будь пильним і обережним.
Ніколи не нехтуй правилами безпеки.
При пожежі дзвони 101.
При оформленні сторінки використані фото: Craig Rogers, Ray Shrewsberry та чиїсь ще.