TRIPANDТРЁП

Двадцятий вік
Українське художнє мистецтво

Іван Марчук
Енігматичний пензль України

Портрети вождів, що в незліченій кількості штампував наш герой під час строкової служби у війську, - оце, мабуть, і весь вклад Марчука у діло остаточної перемоги пролетарської революції: із соцреалізмом відношення у художника якось не склалися. Навчаючись у Львівському виші (Іван Степанович закінчив відділеня кераміки інституту прикладного мистецтва) він, звісно, щось шабашив, але то, панове, не про мистецтво... афіши для кінотеатра "Львів", плакати, усілякий непотріб під егідою художньо - виробничих майстерень, - ну яке ж це мистецтво? це більше схоже на виживання у недружньому середовищі.


Щодо творчості, то амбіції Марчука велетенські: "Як не знайду свій стиль, то полишу фарби та пензлі; піду городи копати, я ж селянин", - ніт! В цих думках ми вбачаємо не безвихідь, не репетицію неминучого повернення до села ще одного невдахи, - ніт, ніт! Це слова не копача картоплі, но впевненого у собі майстра: прозріння прийде...

І він узрів!

Згадав як мати пльонтала, вплітала стрічки у коси сестрам, як батько годинами працював за ткацьким верстатом, - нитка до нитки, нитка до нитки... залишилося тільки цю техніку пристосувати до мальовництва... А далі все просто:


... стоїш днями біля полотна і наносиш тисячі мазків, аж поки в картині не проявиться те, що ти бачиш всередині себе...

Повінь. Художник Іван Марчук

Столиця

Пам'ятаєте як дерзкий юний гасконець, прибув у столицю підкорювати світ? Ось тут ми бачимо майже те саме, тільки у кишені Івана Степановича замість листа Де Тревілю, направлення до Інституті надтвердих матеріалів НАН України, - сюди розподілили вузівського випускника. Комуналка на Стрілецькій, дев'яносто карбованців зарплатня... твори, художник!


Три роки Іван Марчук відпрацював на академиків (1965 - 1968), потім до початку вісімдесятих - у Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва, а що змінилося? Та нічого... Роботи гонорового генія викликали роздратування у чиновників від мистецтва, про виставки й мови бути не може... Ясна річ, малював би Іван Степанович портрети Леніна, то катався би, як сир у маслі... а так... пусті, запропалі роки.

Енігматичний пензль України

Широко, хоч і у вузьких колах гриміла слава Івана Степановича, далеко лунало відлуння. Генерали і академіки наввипередки хапали картини головного українського сюрреаліста, - проте до Спілки художників Марчука так і не прийняли. Радянський офіціоз вперто ігнорував самобутнього маляра.


У 1984 році Іван Степанович подався на вільні хліби, - оспівувач розвинутого соціализму з нього не вийшов. Безгрошів'я замучило, даремно згаяний час повергав у розпач, але що ж ти поробиш із власною вдачею? - малювати загірні комуни він просто не міг.

Якимось дивом художник отримав квартиру на Борщагівці. Ось там - на кухні розміром чотири квадратних метри - Марчук і проводив увесь свій час. Малював, малював, малював... Інколи посеред зосердженої самоти пронизливо дзеленчав дзвоник. То компетентні органи приперлися поцікавитися:


- Як ваші справи, митець?

- Нормально, - буркне митець, і знов малювати.

Вони мені не давали дихати...

Пробудження. Художник Іван Марчук
сюди
туди

Українське мистецтво: тицькай сюди та читай ще декілька текстів


.