Подружжя
Художник Микола Ярошенко
У статті "Подруги поэта" для історичного альманаха "Минулі дні" Чуковський розповідав про палку до нестями любов поета Некрасова до дівиці Марії Навротиної... Ну, той панок таргана Тараканище вигадав, тож міг і не таке нафантазувати... Що до мене, то мені якось байдуже, чи амури дійсно поцілили у підстаркуватого ловеласа, чи спіймали облизня, бо лучники з них ніякі... - я не збирався живописати пристрасті юної баришні, моя героїня - багатодосвідна зріла особа, зразкова - інакше не скажеш - дружина художника. Одже мимохіть відзначимо, що Марія Павлівна була одна з тих бозна звідки узявшихся на імперських безкраях жінок, чия особистість не задовільнилася рукоділлям, безпутством та царюванням господою: хтось пішов у народ, хтось відразу до губернаторів із револьвером у дамській сумочці, - Навротина пестила ці ніжні суспільні паростки, мимоволі розхитувала трон. Марія Павлівна скінчила природне відділення Бестужевських курсів (перший випуск), а потім опікувалася фінансуванням цього закладу, щоб діло жіночої освіти не захлинулося... одже дивимося на портрети подружжя, які Микола Олександрович написав саме у тій порі, і мерщій у 1874 рік, - рік весілля та медового місяця, - визначальний для живописця рік...


Медовий місяць
Він вже далеко не пташеня жовтороте; вона, скажемо так, дещо старше свого коханого обранця... тож зустрілися дорослі досвідчені люди, із негаласливою радістю виявили один в одному рідну душу та й пішли по життю разом, - оце, мабуть, і був би найкращий опис цього біографічного факту, але ж і геть обійти мовчанням те доленосне літо ніяк, панове, не можна... як не крути, а треба сказати хоча б декілька слів.
Медовий місяць - перший місяць після одруження - Ярошенко провів разом з Крамським, - гостював у свого наставника на дачі, що мостилася десь під Петербургом біля станції Сіверська Варшавської залізниці.
"Лето гнусное, - писав у приватних листах Крамськой. - Дождь стучит в окна, ветер немилосердно завывает, и дача топится постоянно"... Ледь небо розвиднювалося художники вибиралися на етюди, весь інший час проводили у довгих щирих розмовах... Що там робив новоспечений офіцер гвардії, начальник штампувальної майстерні тільки-но відкритого Петербурзького патронного заводу... нарешті, щойно одружений чоловік? - це очевидно.

Етюд роботи Крамського
Блискуча кар'єра відкривалася перед штабс-капітаном Миколою Ярошенком, гарантований матеріальний достаток, повага і шана суспільства, таке омріяне затишне сімейне життя, - на роки уперед визначена перспектива... усе, безповоротно усе було зрозуміло... але людині хотілося іншого. Миколу Олександровича Ярошенко непереборно тягнуло мистецтво. Живопис вабив, спокушував... хіба ж це не солодко кинути геть усе і з головою зануритися у пожадану творчість? Нічого немає щасливішого... Однак поруч із тим і сумніви... Чи художник? Чи зможу? Чи може безталанне моє призначення малювати якийсь непотріб...
Це очевидно, що шукав Ярошенко у товаристві знаного авторитета... Крамськой сказав: "Пиши".
Дружина художника
Того ж літа подружжя Ярошенків відправилося у весільну мандрівку, - на оспіваний імперськими віршотворцями романтичний і дикий Кавказ. По дорозі так би мовити молодята завітали до батьків Миколи Олександровича у Полтаву, - відтоді мати художника (Любов Василівна) стала "мамою" і для його другої половини... Незабаром сімейна пара опинилася у П'ятигірську. Тиждень чи два вони разом удвох насолоджувалися компанією завсідників мінеральних вод, а потім Микола Олександрович поїхав... так, так, самотужки поїхав у гори. Пейзажі Сванетії назавжди полонили його серце. Могутні вершини, вкриті віковічними сніговими панцирами, мальовничі долини, блакить льодовиків та незбагненна прозорість озер, - полотна обдарованого початківця наробили чимало галасу у Петербурзі, охоча до сильних виразів богемна екзальтована публіка не забарилася із хвалою... А Марія Павлівна що ж? Марія Павлівна сховала власні амбіції куди подалі та стала тінню свого чоловіка, зразковою дружиною художника.

З роками Марія Павлівна помітно погладшала, коштовності та будь-які брязкальця не любила, віддавала перевагу зручному скромному одягу у темних зазвичай чорних тонах, - коли вона у пальто та непомірно широкому капелюсі з'являлася у будівлі Бестужевських курсів, то майже повністю перегороджувала коридор... без перебільшення монументально велична постать.
А от дома - багато у чому завдяки господині - створилася атмосфера неабиякої щирості та доброзичливості. Ба більше, справжньої дружності. "Ярошенківські суботи" були улюбленим місцем зустрічей творчої інтелігенції, ледь не увесь Петербург намагався запхатися до їх гостелюбній оселі, попервах часто - густо навіть не відаючи прізвища неговіркого, але чимось неодмінно привертаючого до себе хазяїна, - "Агов, панове, пішли до нашого офіцера"...