Шлях і безкрай
Художник Сергій Світославський
Сергій Іванович Світославський народився 6 жовтня 1857 року у Києві, але хлопчику не було ще й п’яти рочків, як батько, дрібний чиновник, отримав нове призначення і родина переїхала до Росії. Дитинство Сергія пройшло у Пскові, Петербурзі та Тверської губернії, - тож за усіма канонами жанру він мав би із хтивою пристрастю обіймати берези, заповзято хлиськати оковиту, нудьгувати, жалітися на безпросвітність, шпарити «бариню» під балалайку, однак щось пішло не так: на полотнах майстра ми не знайдемо ані дрімучих лісів із ведмедиками, ані болотяних вирів.
Замість берез, загрузлих у ніжний янтар свого золотавого листя, ми бачимо могутні розливи Дніпра, волів на пашні, степ, вітряки... В чому тут справа, - ніяк не дійду до розуму. Може, діло у молоці матері? Може, вчителя тому винні? Може, ще щось... Треба розбиратися.
Отож.
Вам знайомі прізвища Перов та Саврасов? Тоді не будемо гаяти часу, його в нас і так обмаль. Бо наші герої вже натягли високі котурни і незабаром на наших очах розіграється драма, висока антична трагедія, - ота, знаєте, де запальний юнак кричить: «Все одно я буду навчатися на живописця», а дрібний чиновник, його батько, розчервонівшись, мов помідор, волає у безсилому гніві: «Тоді в мене більше немає сина», дуже ефектна сцена.
І ось маємо:
Початок
І ось маємо: попереду довгий шлях і радісний сонячний безкрай, позаду назавжди зачинені двері батьківської оселі, навколо стіни Московського училища живопису, скульптури та архітектури, - 30 серпня 1875 року Світославський подав сюди заяву і хоча він не мав спеціальної фахової підготовки його після іспиту таки прийняли до учбового закладу.
Полетіли студентські будні. Може в когось вони і йшли, а у Сергія летіли: за два роки він засвоїв трирічну програму, класи оригінальний, гіпсових голів та гіпсових фігур залишилися позаду, - в грудні 1877 року Світославський вже у останньому, у натурному класі. Нарешті почався справжній живопис: зображати людину так, щоб вона не образилася, - це ж велике мистецтво, панове. Але здібний юнак опанував і цю непросту науку, за досягнення у віддзеркаленні голих тілес Сергій Іванович отримав малу срібну медаль і звання учителя малювання.
* * * * *
Шалені перспективи відкриває перед художником офіційний папірець від держави, та, мабуть, дещо в іншій царині бачив себе українець, у безкрай вів його шлях, там на горизонті маячило щось незбагнене, - те, що словами не поясніти, тільки фарбами можна виразити, - ось такими...
Або такими...
Прошу пана, - можливо, скажете ви. - Але ж на цих полотнах геть немає голих натурщиків? То, мабуть, студенту треба було завітати до якогось іншого класу. Очевидьки, Сергій Іванович і сам допетрав до цього нехитрого висновку, бо того ж року ввічливо постукав у двері майстерні пейзажу...
При оформленні сторінки використані репродукції картин художника Світославського: "Вітряки", "Повінь" та "Поляна".