TRIPANDТРЁП

Тіні (не)забутих предків
Українське класичне мистецтво

Гомін будня
Художник Сергій Світославський

Отож чигаючий на парубків Гіменей таки припутав художника Світославського; із обручкою на безіменному пальці, із незгасним коханням у серці, із твердим наміром жити тут довго та щасливо Сергій Іванович оселяється у Москві, - сімейне гніздечко пара звила у самому центрі Першопрестольної, на Петрівці.


Хтось сказав: «В одну воду не можна вступити двічі», - хто б не був цей розумнику, він помилився.

Ще й як можна!

У Москві Світославський побачив ті самі калюжі, що і в часи студентства, ту саму небесну муть… «Оце так удача!», - на радощах вигукнув досвідчений пейзажист, та й заходився штампувати шедеври, усю цю відвічну багнюку, від якої впадає в екстаз мистецька інтелігенція і ллє напідпитку сльози, нещирі сльози лицемірної своєї душі.

«Ось вона, матінка Москва у всій своїй відвертості, сіренька й не у всьому чепурна», як сказав живописець Ге з приводу зовсім іншої картини художника Світославського… а втім чому «зовсім іншої»? усі московські його творіння на одне – облудне - лице.

Заїжджий двір у Москві, 1892 рік. Художник Сергій Іванович Світославський

* * * * *

Минуло чотири роки і обіцянка «допоки смерть не розлучить нас» стала насмішкою долі: шлюб розвалився, просто розсипався. Олександра Петрівна, не гаючи часу, додала собі через дефіс прізвище нового щасливого обранця, а Світославський повертається до Києва, у глуш, - на Куренівку, до мами.

Літо на Куренівці, 1900 рік. Художник Сергій Іванович Світославський
Околиця Києва, 1890 рік. Художник Сергій Іванович Світославський

Велика спокуса зробити з нього пустельника, відлюдкуватого та суворого дядьку, що мов Мойсей спускається з гори, тільки у біблейського персонажу були у руках скрижалі, а в нашого героя сповнені божого світла полотна… але щось заважає… може, факти?

Бо факти - таки вперта річ.

І ця вперта річ свідчить: наш герой геть не цурається людської спільноти і завжди у вирі життя. То він вештається десь у провінції, всотуючи атмосферу і присмерки повітових містечок, то навідається на оспівану ще Гоголем ярмарку, щоб побути у епіцентрі яскравого і гомінливого будня, то завіється на Кавказ, а то підхопить маляра буйний вітер і несе у степову далечінь, - жнива, воли, вітряки, - класична українська естетика.

Пейзаж з вітряками. Художник Сергій Іванович Світославський

Картини так і виходять з нього, здається Сергій Іванович сповнений ними, мов ріка, що хлюпотить повінню, - на кожній Пересувній виставці глядач із задоволенням спостерігає чергову низку здобутків від українця: зазвичай розливи Дніпра. І якщо дехто прозріває в них революційне пророцтво, - мов крига скресне і зашумує, заклекотить половоддя… - то сам Світославський у паводку бачить паводок: щороку велика вода приходить весною на Куренівку і затоплює все навкруги. Тоді пан художник відкладає фарби і пензлі, сідає у човен та рятує людей і нехитру їхню маєтність. Тож, при всьому бажанні не вийде у нас зробити з нього пустельника; ну дуже непосидюча персона, геть несхожа на затвірника у власному шкаралупинні, із моторчиком чоловік.


Коли ж заради літератури прикортіло вже автору приліпити до Світославського якесь несподіване уподібнення, то краще назвати його узбеком. Бо був живописець:


... крепким, подтянутым мужчиной среднего возраста, лысым, с длинной курчавой бородой и с бронзовым загорелым лицом - недавно вернулся из Средней Азии. На первый взгляд он походил на пожилого узбека: этому очень способствовала и тюбетейка, которую он тогда носил...


Правда, ці спомини згадуваного вже нами пана Ковалевського відносяться до дещо пізніших років, але ж і нам немає жодного сенсу затримуватися у кінці дев’ятнадцятого сторіччя… Уперед, мій читач, уперед, - подивимося, що там робить Сергій Іванович на початку двадцятого віку.

При оформленні сторінки використані репродукції картин художника Світославського: "Заїжджий двір у Москві", "Літо на Куренівці", "Околиця Києва" і "Пейзаж з вітряками".

сюди
туди

Українське мистецтво: тицькай сюди та читай ще декілька текстів


.